вівторок, липня 28

28 ЛИПНЯ 2020 - 140 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА


(28.07.1880 – 6.03.1951)

  Володимир Кирилович Винниченко - основоположник української модерної драми, видатний публіцист та мемуарист, український політичний та державний діяч. Народився 28 липня 1880 року у Єлисаветграді Херсонської губернії (нині — Кропивницький).
 Як громадсько-політичний і державний діяч, він виявився безпосередньо причетним до найважливіших, наймасштабніших процесів і доленосних подій в житті України ХХ ст. Володимир Винниченко – автор майже усіх декларацій і офіційних актів відродженої української держави. Ним були написані перші три Універсали Центральної Ради, що стали історичними віхами відродження державності української нації. 22 серпня 1917 року Центральна Рада ухвалила першу конституцію України. 
  Проте, через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду. Однак, уже менше ніж через місяць знову його очолив. Згодом, Володимир Винниченко розійшовся в поглядах з більшістю Директорії й уряду і виїхав за кордон. В еміграції теж продовжував займатися політикою. 
 На початку 20х рр. повернувся на батьківщинуорганізуває нову партію, але не знайшовши підтримки однодумців, Володимир Винниченко відмовляється від співпраці в уряді радянської України — востаннє і назавжди залишає рідну землю.

   Перший літературний твір В. Винниченка - оповідання «Сила і краса» (згодом автор змінив назву на «Краса і сила») з’явився восени 1902 р. на сторінках журналу «Киевская старина». Наступні твори склали першу збірку «Краса і сила», до якої увійшли оповідання «Заручини», «Контрасти», «Антрепренер Гаркун-Задунайський», «Голота», «Біля машини», «Мнімий господін». 


Рання проза автора суттєво розширила тематику української літератури, показавши різні верстви суспільства та гострі соціальні контрасти. Загалом В. Винниченко написав близько ста творів малої прози, зокрема такі новели як «Суд», «Боротьба», «Честь», «Студент», «Салдатики!», «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем», «Хто ворог?», «Раб краси», «Глум», ««Уміркований» та «щирий»», «Таємна пригода», «Талісман» тощо. Для новелістики В. Винниченка характерний жанр соціально-психологічного оповідання з динамічною фабулою, в основі якої лежить якась пригода, часто сповнена таємниць. Важливу роль у структурі сюжету відіграє випадок, який забезпечує динаміку дії. Зазвичай письменник ставить героя в екстремальну ситуацію вибору, показуючи парадоксальність та непередбачуваність людської поведінки, коли протягом невеличкого епізоду персонажі зазнають несподіваних метаморфоз.


Творчість Винниченка виразно ділиться на три періоди:
Перший охоплює шість років (1902 - 1908 рр.) – «від його першого виступу до таких драм, як «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Великий Молох» тощо». В цей час Винниченком було написано «соковиті побутові повісті …, побудовані трохи на старосвітський лад, але свого часу свіжі і нові в українській прозі» («Краса і сила», «Голота», «Контрасти», «Мнімий господін» та ін.). 
 Приблизно з 1907 року у творчості В. Винниченка настає другий, якісно новий період. На зміну «соковитим побутовим повістям» приходить «імпресіоністична новела та роман з психологічним завданням, запальна драма з претензією покладати основи соціалістичної моралі». Причому, цей новий шлях був «ширший і принадніший, як видавалося самому письменникові – небезпечний та непевний, як видавалося тогочасній критиці». Поштовх дискусіям про «нового» Винниченка дали такі його твори, як оповідання «Момент», п’єси «Дисгармонія» і «Щаблі життя».
 Нарешті, третій період у творчій біографії письменника ознаменований появою «Сонячної машини», зміною тем і «методів письма»: «Тема – переупорядкування суспільства за допомогою винаходу, засоби її опрацювання – то засоби популярного в сучасній літературі і невластивого Винниченкові раніше, трохи авантюрного, соціально-фантастичного роману, де замість обридливого психологізму з усіма його «онерами», подається «цікава інтрига, актуальні проблеми». Це, за словами М. Зерова, «шлях фабульного», «утопійного» роману».
 Роман «Сонячна машина» - перший український науково-фантастичний та утопічний роман. Неоднозначність роману як перехідного етапу у творчості відбилася на оцінці та трактуванні твору. Одні літературознавці вважали його утопією, дехто – антиутопією, інші ж взагалі заперечували його утопічність.
 Твір писався у період із 1922 до 1925 року з деякими перервами, в основному у Берліні. Роман мав нечуваний успіх серед читачів і витримав в Україні з 1928 по 1930 рр. три перевидання. «Сонячну машину» також загалом прихильно зустріла тогочасна українська критика, відзначивши такі позитивні сторони твору, як гостроту сюжету, динамізм розповіді, широту охоплення суспільних тенденцій життя, елементи кінематографічності тощо. З 1930 до 1989 року твір не видавався в Україні. Першим редактором «Сонячної машини» був В. Сімович, який зауважував порушення письменником норм літературної мови. Однак, відхилення В. Винниченка від мовної норми слугувало досягненню певних ідейно-естетичних завдань.
 Дія роману відбувається в 1922-1924 роках. Уже після закінчення першої світової війни. Ареною подій стає не тільки вся Німеччина і Європа, але і весь світ. Найпереконливіші сторінки роману пов’язані з гостро сатиричним зображенням верховодів сучасного фінансово-промислового капіталу - гумового фабриканта і президента Об’єднаного Банку Мертенса і його оточення. Король Німеччини Мертенс за свої гроші купив все: уряд і парламент, банки і підприємства, поліцію і пресу, а хоче купити ще й древній аристократичний герб разом з його власницею - спадкової принцесою Елізою. Він мріє панувати над усім світом.
Тодішня Німеччина виникає в романі як залізобетонний будинок божевільних, морально спустошених, хижо жорстоких і моторошно нещасних істот. Сильної реальної політичної і економічної силі в романі протиставлено винахід геніального інженера Рудольфа Штора - сонячну машину, що символізує звільнення від всіх економічних, соціальних, політичних форм утиску.


Окрім «Сонячної машини» В. Винниченко в еміграції також написав тритомну працю «Відродження нації», цикл психологічних оповідань зі свого дитинства «Намисто», романи «Поклади золота», «Лепрозорій», «Слово за тобою, Сталіне!», п’єсу «Пророк» та інші твори.

Цікаві факти про Володимира Винниченка
 У гімназії юному Володимиру доводилося часто битися з однолітками, які дражнили його. Причиною були бідність і спілкування українською мовою.
 Володимир Винниченко планував емігрувати з Франції у США. Навіть подав документи на отримання візи. Він хотів влаштовувати там виставки своїх картин і читати лекції з літератури. Однак прихильники Петлюри повідомили в американське посольство компрометуючі дані на колишнього голову Генерального секретаріату, звинувативши його мало не в більшовизмі. В результаті Володимир Кирилович візу на в’їзд у США так і не отримав.
Володимир Винниченко був переконаним вегетаріанцем і прихильником сироїдження.
Батько Володимира Винниченка Кирило промишляв чумацьким промислом, він возив сіль із Криму і Півдня України.
 Літературні твори В. Винниченка були досить широко відомі за кордоном. П’єси “Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Гріх» були переведені на німецьку мову і поставлені на багатьох європейських сценах. Романи «Чесність з собою», «Записки кирпатого Мефістофеля» також були перекладені і видані. У 1922 р. в кінотеатрах Німеччини демонструвався фільм «Чорна Пантера», знятий за п’єсою В. Винниченка.
У СРСР Винниченка вважали пролетарським письменником. У 1926-1930 рр. навіть вийшло 24-томне видання творів письменника. Його п’єси ставилися в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, а також їх можна було побачити в театрах Москви, Петрограда, Саратова, Тифліса, Ростова-на-Дону, Баку. Театральні корифеї К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, М. Садовський часто консультувалися з драматургом з приводу нових постановок.
Володимир Винниченко завжди був гранично чесний, за що, можливо, і страждав. Наприклад, під час переговорів з представниками радянського уряду, які вмовляли письменника повернутися на батьківщину, Винниченко не приховував своєї зацікавленості.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар