субота, листопада 5

Маршал поезії.

7 листопада - ювілейна 80-та річниця з Дня народження українського поета Миколи Вінграновського, чиї вірші вважаються перлинами української поезії.
Він народився у Миколаївській області напередодні страшної війни. Пішов навчатися на акторське відділення Київського інституту театрального мистецтва. Александр Довженко - видатний український режисер, швидко помітив талановитого юнака і взяв його із собою до ВГІКУ. Перші вірші Вінграновський почав писати ще у студентські роки. У 1958 - 1961 році його почали друкувати на сторінках відомих літературних журналів "Дніпро", "Жовтень" та у газетах.
Перша поетична збірка "Атомні прелюдії" вийшла у 1962 році.
Потім були інші збірки - "Сто поезій", "На срібнім березі", "Цю жінку я люблю" і визнання.

Згадайте разом з нами найкращі рядки:

"Боюсь поворухнутись... тишина..."

Боюсь поворухнутись... тишина...
Я ще не знав такої легкості й свободи:
Чи то весни колиска запашна
Мене гойднула в чисті небозводи,

Чи, може, хто з благословенним словом
До мене в душу стиха нахиливсь...
Не знаю, хто... не бачу... озовись!
У мене все на відповідь готово!

Нема нікого... тиха тишина...
Гойдається колиска запашна,
Течуть небес зелені й сині води...

Думки невиказні стали за порогом,
Рости, моя розбуджена тривого!
Я ще не знав такої легкості й свободи.

1957

"Але було вже пізно мальвам..."

Але було вже пізно мальвам,
І літові, і ластівкам,
Лиш далечінь синьоблагальна
Когось благала: не спускай!..

Але - прощалось. Вітром-листом
Чи по тобі, чи по мені.
Пустилось берега все чисто -
Одна розлука на коні.

Давно своїм вирлатим оком
Нас приглядав вирлатий час,
І маємо: оце глибоко,
А це ось мілко поміж нас...

Я знаю: соняшники карі,
І карий грім у гримині,
Та чемодан у автокарі,
І ти, як свічка, в далині.

1975

"Вже неминуче буде сніг..."

Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину...
Завіє сніг і наш поріг,
І в полі бадилину.

За ногу вхопить вітер дим,
А сніг і дим завіє,
Ще й білим язиком твердим
Прилиже дим, як вміє.

Хвоста розпушить курці сніг
І пожене за вітром,
Останні яблучка із ніг
Зіб'є із віт над світом.

До айстр останнії припаде
Губами сніговими
І тихо їм щось доведе,
І забіліє з ними...

Під самим садом обрій ліг
На сіру павутину...
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину...

1976


Немає коментарів:

Дописати коментар