вівторок, липня 28

28 ЛИПНЯ 2020 - 140 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА


(28.07.1880 – 6.03.1951)

  Володимир Кирилович Винниченко - основоположник української модерної драми, видатний публіцист та мемуарист, український політичний та державний діяч. Народився 28 липня 1880 року у Єлисаветграді Херсонської губернії (нині — Кропивницький).
 Як громадсько-політичний і державний діяч, він виявився безпосередньо причетним до найважливіших, наймасштабніших процесів і доленосних подій в житті України ХХ ст. Володимир Винниченко – автор майже усіх декларацій і офіційних актів відродженої української держави. Ним були написані перші три Універсали Центральної Ради, що стали історичними віхами відродження державності української нації. 22 серпня 1917 року Центральна Рада ухвалила першу конституцію України. 
  Проте, через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду. Однак, уже менше ніж через місяць знову його очолив. Згодом, Володимир Винниченко розійшовся в поглядах з більшістю Директорії й уряду і виїхав за кордон. В еміграції теж продовжував займатися політикою. 
 На початку 20х рр. повернувся на батьківщинуорганізуває нову партію, але не знайшовши підтримки однодумців, Володимир Винниченко відмовляється від співпраці в уряді радянської України — востаннє і назавжди залишає рідну землю.

   Перший літературний твір В. Винниченка - оповідання «Сила і краса» (згодом автор змінив назву на «Краса і сила») з’явився восени 1902 р. на сторінках журналу «Киевская старина». Наступні твори склали першу збірку «Краса і сила», до якої увійшли оповідання «Заручини», «Контрасти», «Антрепренер Гаркун-Задунайський», «Голота», «Біля машини», «Мнімий господін». 


Рання проза автора суттєво розширила тематику української літератури, показавши різні верстви суспільства та гострі соціальні контрасти. Загалом В. Винниченко написав близько ста творів малої прози, зокрема такі новели як «Суд», «Боротьба», «Честь», «Студент», «Салдатики!», «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем», «Хто ворог?», «Раб краси», «Глум», ««Уміркований» та «щирий»», «Таємна пригода», «Талісман» тощо. Для новелістики В. Винниченка характерний жанр соціально-психологічного оповідання з динамічною фабулою, в основі якої лежить якась пригода, часто сповнена таємниць. Важливу роль у структурі сюжету відіграє випадок, який забезпечує динаміку дії. Зазвичай письменник ставить героя в екстремальну ситуацію вибору, показуючи парадоксальність та непередбачуваність людської поведінки, коли протягом невеличкого епізоду персонажі зазнають несподіваних метаморфоз.


Творчість Винниченка виразно ділиться на три періоди:
Перший охоплює шість років (1902 - 1908 рр.) – «від його першого виступу до таких драм, як «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Великий Молох» тощо». В цей час Винниченком було написано «соковиті побутові повісті …, побудовані трохи на старосвітський лад, але свого часу свіжі і нові в українській прозі» («Краса і сила», «Голота», «Контрасти», «Мнімий господін» та ін.). 
 Приблизно з 1907 року у творчості В. Винниченка настає другий, якісно новий період. На зміну «соковитим побутовим повістям» приходить «імпресіоністична новела та роман з психологічним завданням, запальна драма з претензією покладати основи соціалістичної моралі». Причому, цей новий шлях був «ширший і принадніший, як видавалося самому письменникові – небезпечний та непевний, як видавалося тогочасній критиці». Поштовх дискусіям про «нового» Винниченка дали такі його твори, як оповідання «Момент», п’єси «Дисгармонія» і «Щаблі життя».
 Нарешті, третій період у творчій біографії письменника ознаменований появою «Сонячної машини», зміною тем і «методів письма»: «Тема – переупорядкування суспільства за допомогою винаходу, засоби її опрацювання – то засоби популярного в сучасній літературі і невластивого Винниченкові раніше, трохи авантюрного, соціально-фантастичного роману, де замість обридливого психологізму з усіма його «онерами», подається «цікава інтрига, актуальні проблеми». Це, за словами М. Зерова, «шлях фабульного», «утопійного» роману».
 Роман «Сонячна машина» - перший український науково-фантастичний та утопічний роман. Неоднозначність роману як перехідного етапу у творчості відбилася на оцінці та трактуванні твору. Одні літературознавці вважали його утопією, дехто – антиутопією, інші ж взагалі заперечували його утопічність.
 Твір писався у період із 1922 до 1925 року з деякими перервами, в основному у Берліні. Роман мав нечуваний успіх серед читачів і витримав в Україні з 1928 по 1930 рр. три перевидання. «Сонячну машину» також загалом прихильно зустріла тогочасна українська критика, відзначивши такі позитивні сторони твору, як гостроту сюжету, динамізм розповіді, широту охоплення суспільних тенденцій життя, елементи кінематографічності тощо. З 1930 до 1989 року твір не видавався в Україні. Першим редактором «Сонячної машини» був В. Сімович, який зауважував порушення письменником норм літературної мови. Однак, відхилення В. Винниченка від мовної норми слугувало досягненню певних ідейно-естетичних завдань.
 Дія роману відбувається в 1922-1924 роках. Уже після закінчення першої світової війни. Ареною подій стає не тільки вся Німеччина і Європа, але і весь світ. Найпереконливіші сторінки роману пов’язані з гостро сатиричним зображенням верховодів сучасного фінансово-промислового капіталу - гумового фабриканта і президента Об’єднаного Банку Мертенса і його оточення. Король Німеччини Мертенс за свої гроші купив все: уряд і парламент, банки і підприємства, поліцію і пресу, а хоче купити ще й древній аристократичний герб разом з його власницею - спадкової принцесою Елізою. Він мріє панувати над усім світом.
Тодішня Німеччина виникає в романі як залізобетонний будинок божевільних, морально спустошених, хижо жорстоких і моторошно нещасних істот. Сильної реальної політичної і економічної силі в романі протиставлено винахід геніального інженера Рудольфа Штора - сонячну машину, що символізує звільнення від всіх економічних, соціальних, політичних форм утиску.


Окрім «Сонячної машини» В. Винниченко в еміграції також написав тритомну працю «Відродження нації», цикл психологічних оповідань зі свого дитинства «Намисто», романи «Поклади золота», «Лепрозорій», «Слово за тобою, Сталіне!», п’єсу «Пророк» та інші твори.

Цікаві факти про Володимира Винниченка
 У гімназії юному Володимиру доводилося часто битися з однолітками, які дражнили його. Причиною були бідність і спілкування українською мовою.
 Володимир Винниченко планував емігрувати з Франції у США. Навіть подав документи на отримання візи. Він хотів влаштовувати там виставки своїх картин і читати лекції з літератури. Однак прихильники Петлюри повідомили в американське посольство компрометуючі дані на колишнього голову Генерального секретаріату, звинувативши його мало не в більшовизмі. В результаті Володимир Кирилович візу на в’їзд у США так і не отримав.
Володимир Винниченко був переконаним вегетаріанцем і прихильником сироїдження.
Батько Володимира Винниченка Кирило промишляв чумацьким промислом, він возив сіль із Криму і Півдня України.
 Літературні твори В. Винниченка були досить широко відомі за кордоном. П’єси “Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Гріх» були переведені на німецьку мову і поставлені на багатьох європейських сценах. Романи «Чесність з собою», «Записки кирпатого Мефістофеля» також були перекладені і видані. У 1922 р. в кінотеатрах Німеччини демонструвався фільм «Чорна Пантера», знятий за п’єсою В. Винниченка.
У СРСР Винниченка вважали пролетарським письменником. У 1926-1930 рр. навіть вийшло 24-томне видання творів письменника. Його п’єси ставилися в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, а також їх можна було побачити в театрах Москви, Петрограда, Саратова, Тифліса, Ростова-на-Дону, Баку. Театральні корифеї К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, М. Садовський часто консультувалися з драматургом з приводу нових постановок.
Володимир Винниченко завжди був гранично чесний, за що, можливо, і страждав. Наприклад, під час переговорів з представниками радянського уряду, які вмовляли письменника повернутися на батьківщину, Винниченко не приховував своєї зацікавленості.

пʼятниця, червня 5

8 ЧЕРВНЯ 2020 - 165 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ 
НАТАЛІЇ КОБРИНСЬКОЇ 

(08.06.1855 – 22.01.1920)

   Наталія Іванівна Кобринська – видатна українська письменниця, публіцистка, громадська діячка. Одна із матерів українського фемінізму. Народилася 8 червня 1855 року в с. Белелуя Снятинського району Івано-Франківської області. Вона походила з висококультурної священичої родини Озаркевичів, яка здавна тягнулася до творчості. Освіту здобула вдома. 
      Дід Наталії – Іван Озаркевич – відомий як перший популяризатор творів письменників України в Галичині, ініціатор українського театрального аматорства, автор і постановник п’єс Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Степана Писаревського та ін. Батько - депутат галицького сейму та австрійського парламенту, громадський діяч - писав вірші. Йому Наталя завдячує знанням польської, німецької, французької мов. 
     Наталя Кобринська є прикладом становлення світогляду української жінки на грунті літератури, що згодом стала її основним знаряддям у здійсненні найголовнішої справи життя, полем її діяльності, яке, за її твердим переконанням, повинно дати свої плоди - допомогти українській жінці побачити і зрозуміти своє підпорядковане становище. Втіленням в життя цих ідей стало заснування Кобринською першого «Товариства руських жінок» у грудні 1884 року. 
     І як найбільший його здобуток - альманах «Перший вінок» за редакцією Кобринської та Олени Пілки. Альманах увійшов в історію української літератури як перша письменницька жіноча антологія. 

    Перші белетристичні писання Кобринської мають характер образків реального життя, з сильно зазначеним соціальним характером. Сюди належать із друкованих: «Шуминська», «Задля кусника хліба», «Судія», «Стара Янова» та інші. 

Ось декілька оповідань, які входять до книжки
«Вибрані твори»: 

     «Пані Шумінська» - сімейна сага написана у формі спогадів шістдесятилітньої попаді Шумінської, матері чотирьох дітей, котра при в’язанні панчішки згадує все своє життя, свої надії й сподівання від нього. «Вона хотіла, щоби всі її сини були попами, а доньки попадями та щоби всі добре та в достатку жили». Проте усталене, традиційне життя попівської родини несподівано руйнує «дух часу», який докорінно змінив погляди й інтереси її дітей. Старший син відмовився від священичого сану і став професором; донька захопилася читанням книжок; наймолодший син зробився атеїстом та проповідником ідей людської свободи й рівності, а юна внучка висловила намір стати вчителькою. Дух часу відкрив перед очима старої Шумської разючий контраст поміж колишніми мріями й теперішніми реаліями, породив конфлікт інтересів поміж нею та її дітьми – й вніс у її внутрішнє єство сум’яття, смуток і біль. 
   Провідну ідею оповідання «Задля кусника хліба» письменниця сформулювала сама: «Жінка виходить замуж не по волі серця, а зневолена силою економічних обставин». Донька священика Галя, молода й напрочуд красива дівчина, по смерті батька не може влаштувати особистого життя й заходить у безвихідь. Її мрії – «здобути любов правдиву, аби досягнути кращої долі» – не збуваються. Майнові, станові й родинні передсуди стали на перешкоді щасливому заміжжю дівчини. Поневіряючись з місця на місце, «задля кусника хліба» вона змушена вийти заміж за сільського вчителя Антона. Та чи будуть вони щасливі?....

     Отже, проза Наталі Кобринської є помітним, складним і цікавим явищем у мистецькій палітрі 1880-х років ХІХ – початку ХХ століття. У її творчості спостерігається рух від реалізму до модернізму, який, однак, поступовим не був. З одного боку, письменниця йшла в руслі іманентних розвиткові української літератури тенденцій (модерністські пошуки, психологізм), з іншого, – збагачувала прозу оригінальною образністю з царини народної міфології й фольклору, зі сфери містичного й позареального. Глибокий зондаж у психологію особистості дав їй змогу оприявнити найтонші порухи людської душі, показати її особливе життя у комплексі психофізичної діяльності індивіда, до якого вона підійшла з витонченим художнім інструментарієм.

четвер, травня 21

Вишиванка як унікальний код твого краю

   Сьогодні, 21 травня, в Україні відзначають День вишиванки. Дата проведення — щороку в третій четвер травня. 

   Українська вишиванка — самовираження українського народу, вона є відображенням цінностей, традицій, культури та історії. А крім того, вишиванка зараз — модний у всьому світі тренд. 


   У давнину українці виражали себе завдяки вишитим на чоловічій або жіночій сорочці візерункам. Носили повсякденні та святкові сорочки. Вишиванки з новою хвилею ожили серед українців. У кожному регіоні країни жила певна етнічна група, яка мала притаманні своїй місцевості візерунки та традиції.



   Історія вишивки на території сучасної Україні бере початок ще до нашої ери. Про неї згадував Геродот та чимало мандрівників. Люди протягом століть створювали та удосконалювали різні техніки вишиття. Кожен орнамент на сорочці був не просто так, а мав особливе місце, значення та магію, оскільки українці вірили, що той чи інший візерунок несе певну захисну силу від біди та нечистої сили. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника.

Що символізує колір вишиванки: 

· Червоний колір – символізує любов до людини, життя, енергію сонця, радість.
· Білий колір – символ невинності і оберіг від нещастя та лихого ока.
· Чорний колір – багатство і достаток.
· Золотий або жовтий – символ меду і пшениці, добробуту, достатку, багатства і радості.
· Зелений – жіночий колір.
· Синій колір – символ неба і води, звільнення від недуг і душевного спокою.


                   
Топ-10 цікавих фактів про вишиванку 

  1. Перші вишивки мали здебільшого релігійний зміст і оберігали своїх власників від зла. Існували особливі вишиванки для релігійних ритуалів та святкових подій. Наприклад, дітям при народженні дарували вишиту сорочу, як оберіг від злих духів. 
  2. Давньогрецький історик Геродот стверджував, що вишивка прикрашала одяг скіфів, які довгий час мешкали на території сучасної України. Археологи навіть знайшли на Черкащині зображення чоловіків в українських національних костюмах, датовані VI ст. н.е. 
  3. Вишиванку завжди майстрували жінки, тому вона символізувала добро, любов і вірність. Одна з традицій зобов'язувала дівчат вишивати своїм нареченим сорочку до весілля. 
  4. Існує легенда, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній єдиній дівчині. Так хлопець підтверджував вірність своїй коханій і нікого не допускав до такого сакрального ритуалу. 
  5. Першим новатором, який поєднав вишиванку зі світським піджаком, був Іван Франко. Навіть на 20-гривневій купюрі письменник зображений у своєму улюбленому стилі. 
  6. Першим ведучим, який з’явився під час прямого ефіру в вишиванці, став Андрій Шевченко. В такому вигляді він відкрив телемарафон "Ніч виборів" на "5 каналі". Згодом цю тенденцію підтримали й інші журналісти та телеведучі. 
  7. Дуже багато орнаментів сягають своїм корінням ще до язичницьких часів. Наприклад, знаки сонця, вітру чи громовиці. 
  8. Однією з найгарніших вишиванок вважають Борщівську. Її особливість полягає в тому, що вона рясно розшита чорними нитками. Навіть у Борщівському храмі знаходиться унікальна ікона, на якій зображена Марія, вдягнута саме в таку вишиванку. 
  9. Орнаменти вишиванки нині красуються не лише на сорочках, але й на автомобілях, татуюваннях чи на одязі домашніх улюбленців. Українська вишиванка заполонила майже весь світ. 
  10. Кожен регіон України має свою особливу вишивку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом.


День вишиванки

     Сьогодні, 21 травня, в Україні відзначають День вишиванки. Дата проведення — щороку в третій четвер травня. Тож не забудьте одягнути сорочку на навчання чи на роботу. Свято покликане популяризувати українську культуру і традиції. Вишита сорочка вважається одним з найбільш старовинних українських атрибутів. 

     Вперше День вишиванки запропонувала відзначати одна студентка Чернівецього університету, надихнувшись прикладом свого друга, який постійно носив вишиту сорочку в повсякденному вбранні. У 2006 році вперше відбулось це скромне свято — частина студентів університету та його викладачів підтримали ініціативу і прийшли на навчання у своїх вишиванках. Тепер же — їм ми завдячуємо появі такого яскравого свята, масштаби якого щорічно зростають. 

    Історія вишивки на теренах України має не одну тисячу років. Особливого ж значення набула в останні кілька століть. Переважно, вишивали дівчата. До весілля готували спеціальну скриню, у якій роками збирали посаг. Найбідніша дівчина мала 30-40 сорочок, середнього достатку 50-70 сорочок, а багата – 100 і більше.
      За повір’ям, сорочку для немовляти мала вишити мати або бабуся. Під час тонкої роботи майстрині співали пісень і молилися. Вірили, що так сорочка стає оберегом. Сорочки для жінок пряли тільки з конопель або льону. Вважалося, що ці рослини захищають майбутню матір і її ще не народжене дитя. 

     У вишивці сакральне значення має все — від ниток, походження тканини до орнаменту, кількості стібків і кольору. Найдавнішою є вишивка білим по білому. Але рукоділлю передувала довга процедура. Нитки вибілювали 3 роки.
     Вишиванка вважається оберегом від усього лихого, що може статися в людському житті. Вона є символом краси та міцного здоров’я, а також щасливої долі. В Україні вишиванка теж символізує і родинну пам’ять, вірність та любов у сім’ї. Експерти вважають, що український народ намагається закодувати щастя, долю, життя та волю в орнаменті вишиванок.



четвер, квітня 23

23 КВІТНЯ 2020 - 100 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГРИГОРІЯ ТЮТЮННИКА

(23.04.1920 - 29.08.1961)

    Григорій Михайлович Тютюнник – видатний український письменник, прозаїк, поет. Народився 23 квітня 1920 року в селі Шилівка Зіньківського району, на Полтавщині. 
   З 1938 року – студент Харківського університету, навчання в якому перервала війна. Добровольцем пішов на фронт, двічі його тяжко поранено, двічі тікав з полону, брав участь у діях партизанських загонів – на території Кіровоградщини та Чехословаччини. У 1946 році закінчив Харківський університет і працював за призначенням учителем української мови та літератури у Львівському технікумі культосвіти, а згодом – у школі в селі Кам’янка-Бузька на Львівщині.
   З осколком під серцем він невтомно працював у післявоєнний час, з 1956 року був співробітником журналу «Жовтень». Власне, у Львові письменник залишився назавжди.

   Вершиною творчості Григорія Тютюнника став роман «Вир». У цьому творі він хотів показати українське село напередодні війни – у першій книзі, у другій – під час війни, у третій – післявоєнне життя. Перша книга роману була опублікована в журналі «Жовтень» у 1959 році. Незабаром була написана друга книга. Коли рукопис був уже у видавництві, письменник раптом просить не друкувати її – він підготував інший варіант. Г. Тютюнник наполегливо переробляв книгу й радів, що виходило краще. Але не встиг надіслати дороблений рукопис редактору – перешкодила смерть. Друга книга роману побачила світ у 1962 році, а у 1963 роман був відзначений Шевченківською премією.
   У 1983 році український режисер Станіслав Клименко зняв за романом письменника художній фільм «Вир».

                                       


   За життя письменника не настигла слава. Він її зовсім не прагнув. Хотів, щоб читали, щоб розуміли. А тому писав просто і жив просто, як ті селяни, що стали героями його роману «Вир». Саме за цей роман Грирогій Михайлович отримав найвищу в Україні творчу відзнаку за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва і став Лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка в 1963 році посмертно. 
   В його доробках була також і перекладацька робота. Переклав українською мовою «Калину красную» В. Шукшина, яку було видано в Києві 1978 та 1986 роках. Якби Тютюнник не став письменником, він обов’язково відбувся б як мовознавець, бо з приводу лише одного слова Григорій Михайлович міг провести цілу наукову лекцію, дуже любив мову полтавського краю і рідну природу.

   «Він мав талант людяності, і вроджений, і вистражданий. Справжній талант не дається без болю і муки, як і саме життя. А ще життя не дається без любові… Мало – бачити, мало – розуміти. Треба любить… Бо любов, то найвищий дар, який коли небудь може отримати людина…» писав про Григорія Тютюнника його молодший брат, відомий письменник Григір Тютюнник.

середа, квітня 8

8 КВІТНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЦИГАН 


         Відзначається щорічно циганами 8 квітня по всьому світу. Його затвердили в 1971 році на першому Всесвітньому циганському конгресі, який пройшов в Лондоні і зібрав представників з 30 країн. На конгресі також було створено Міжнародний союз циган (International Romani Union, IRU) і прийняті національні символи: прапор і гімн, що дозволило циганам світу визнати себе єдиною вільною нацією. 
         Циганські мотиви мали вплив на музику й літературу, зокрема, в Україні є вони в творчості Степана Руданського, Михайла Старицького, Івана Франка, Олеся Гончара та ін.



вівторок, серпня 13

Міжнародний День Молоді

                     Міжнародний День Молоді    

    Відбулося... 10 серпня "Біля водограю" відсвяткували Міжнародний День Молоді. Співали, читали вірші, обіймалися, дарували солодкі подарунки з побажаннями. Було чудово. Вирішили зустрітися 17 серпня на вечірці біля багаття на Молодіжному пляжі. Чому б не продовжити приємне знайомство?

Любов на всі часи ... "88" Роберта Рождественського читає Наталія Ольховська

Міс ЗНУ 2019 Ліза Педак не тільки красива, але і талановита

Хлопець з гітарою, учасник всеукраїнського конкурсу "Голос країни", 
Олександр Мінаєв, розбив жіночі серця

Даруємо радість і гарний настрій!