субота, жовтня 13

Клуб стародавньої української вишивки "Спадщина".


Українська вишиванка підкорює світ. Традиції вишивання існують в Україні здавна і
черпають натхнення у самій природі. Цікавість до української стародавньої вишивки зростає останнім часом не тільки в Україні, але й у всьому світі. Багато хто хоче навчитися стародавнім технікам.
На щастя є ще майстрині в Україні, які володіють стародавньою технікою вишивання. Серед них запоріжанка Моткова Світлана Василівна. Вона наша читачка і часто приходить до бібліотеки, щоб погортати журнали з рукоділля. З її ініціативи ми організували Клуб стародавньої української вишивки «Спадщина» при нашій бібліотеці.
Сьогодні відбулося перше засідання клубу і навчання.
Виявляється ми багато чого не знали про українську вишивку. По-перше вишивка хрестом немає ніякого відношення до української стародавньої вишивки і поширилася на нашій території тільки у середині 19 століття. Розповсюдилася вона по сій території Росії, Білорусії і України завдяки мильному виробництву російського виробника, за походженням француза Генріха Брокара. Щоб мило, яке виробляє його фабрика продавалося краще в  нього вкладали прості схеми вишивки у червоно-чорній кольоровій гамі. Такий рекламний хід придумала його винахідлива дружина Шарлотта.

Справжня ж українська народна стародавня вишивка несе
свої традиції ще від Трипільської. Вона завжди мала не тільки мистецько-прикладне значення, але й була сильним оберегом. Вишивання було таємничим магічним обрядом, вишивка наповнена багатозначними символами. Все мало значення, навіть кольори ниток. Наш народ ставився до вишиванки, як до святині. Її передавали від покоління до покоління як реліквію.
Тепер наші читачі мають змогу ознайомитися з давніми українськими традиціями вишивання, ставши членами клубу «Спадщина». На наступних засіданнях ми дізнаємося, що таке «солов’їне вічко», «свиняча доріжка» та «курячій брід».


вівторок, жовтня 9

Запорізька переправа: берег лівий - берег правий.

Запоріжжя відсвяткувало свій День народження, а ще попереду День визволення Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників. Це буде 75-а річниця.
Події 1943 року згадали учасники Історичної ретроспективи "Запорізька переправа: берег лівий - берег правий", яку бібліотекарі провели у спілці ветеранів Вознесенівського району.
Запоріжжя було дуже важливим стратегічним напрямком наступу Радянської армії. Цілий рік гітлерівські війська готувалися до оборони і створювали
неприступний Східний вал. Вони сподівалися, що після поразки Радянської армії і її знекровлення у затяжних боях, німецька армія перейде у контрнаступ. Нащастя їх плани провалилися завдяки рішучому наступу наших бійців. Це відбулося з 10 по 14 жовтня. Тому саме у ці дні ми традиційно святкуємо День нашого міста і День визволення Запоріжжя.

субота, вересня 15

Крокує осінь.


       Серед багатьох дивовижних речей, які Японія подарувала світу, найсамобутнішим можна назвати самий мініатюрний жанр поезії – хоку. Хоку – це передане у поетичній формі миттєве враження від того, що відбувається у цю хвилину. На перший погляд, ці три короткі рядки такі прості, але в них так багато філософії. Соглядання і милування швидкоплинним світом – ось філософія японського хоку на мій погляд.
Неперевершеним майстром хоку був Мацуо Басьо. Його життя, як і хоку огорнуте серпанком таємниці і недомовленості. Достаменно не відомо всі  факти про життя Басьо. Вважають, що він народився у заможній родині, але не зміг працювати на поприщі чиновника, яке йому приготувала сімя. Він кинув все і пішов мандрувати світом, складаючи свої вірші. В нього було багато учнів і послідовників, яким він з радістю передавав свої знання і вміння.
Шановні, вам когось нагадує цей образ?
Мені одразу спадає на думку імя нашого видатного філософа, поета, письменника – Григорія Сковороди. Дві зовсім різні країни, різний світогляд і культура, але такі схожі стежки у житті!

Улюбленне із Мацуо Басьо:

Вихор восени
Крізь щілину вдерся в дім –
Гострий, наче спис.

Нині двом зіркам
Не зустрітися – дощем
Небо затягло…

Трави шелестять
На осіннім вітерці
Шепотом чужим…

В небі восени
Чисто сяйво місяця –
Свято для очей!


Перші кроки осені надихнули також і мене.

Крокує осінь.

Опало листя,
й павутиння полетіло.
Осінньої пори то перші кроки…

Вже з ранку стелиться туман.
Роса на травах, але сонце гріє…
Щоби красу цю обійняти
у вересні так тягне мандрувати.

Крапля за краплею падає дощь.
Знаю –
Сьогодні ти не прийдеш…

То вітер нагинає віти,
Шумить і гонить хмари -
Вітає осінь тим бравурним маршем!

                                      Вікторія Дріга.

пʼятниця, вересня 14

Яка ця осінь золота, і навіть заздрить їй весна...


Приємним осіннім днем читачі Бібліотеки-філії № 6 зібралися щоб поринути у ліричний світ поезії і музики. Подарував нам таку можливість запорізький поет Грібков Микола Павлович. Він живе і працює у Запоріжжі багато років, присвятив себе виробництву. Поезія стала його натхненням. Його вірші переважно ліричні, присвячені темі кохання, сім’ї, жінці. 

Саме рядок з його вірша став назвою нашого заходу:




Цветут цветы, летают пчелы.
Дозрел весь поздний виноград,
И ярко солнышко сияет –
Тенистый освещая сад.
Какая осень – золотая,
Ей позавидует весна…

Микола Павлович розповів, як він почав писати вірші, продекламував найулюбленіші з них і подарував бібліотеці примірник зі своїми творами. Світлі оптимістичні рядки настроїли на позитивний настрій всіх присутніх. Завершенням заходу став музичний подарунок від квартету «Вознесеночка» Спілки ветеранів – пісні про осінь.

пʼятниця, вересня 7

Яка ця осінь золота, і навіть заздрить їй весна.

Увага! Анонс!


14.09.2018 о 14:00 у Бібліотеці–філії № 6 ЦБС для дорослих відбудеться Творчий вечір запорізького поета Грібкова Миколи Павловича «Яка ця осінь золота, і навіть заздрить їй весна» . У заході також візьме участь музичний колектив Спілки ветеранів Вознесенівського району «Вознесеночка».

Спікер:                 Дріга В. М.

Виступаючі:         Грібков М. П.;
                             Квартет «Вознесеночка» (Спілки ветератнів Вознесенівського р-н).

Запрошуємо взяти участь всіх бажаючих!



четвер, серпня 23

Україна: символи державності.

Сьогодні ми відзначаємо День Державного прапора.
Це свято нове (його заснували лише у 2004 році), але історія українського прапору сягає сивої давнини. За легендою синій і жовтий кольори для прапора, як дуже многозначні символи прийшли до нас з трипільської культури.
Вперше поєдналися два кольори: жовтий і блакитний на гербі Львова - жовтий лев на блакитному тлі. Ця подія пов'язується з заснуванням   цього міста у 1256 році. 
Поєднання цих кольорів знаходять і у козацьку добу. Часто у козаків були сині прапори прикрашені золотим орнаментом.
Жовто-блакитний прапор вперше з'явився офіційно над Львівською ратушею у 1848 році.
Офіційне визнання синьо-жовтого як державного прапора Української Народної Республіки сталося 22 березня 1918 року. Саме тоді жовто-блакитний прапор перетворився на синьо-жовтий. 
З приводу того яким же повинен бути прапор України: жовто-блакитним або блакитно-жовтим точаться дискусії досі.
Якщо звернутися до давнього, ще язичницького або навіть трипільського значення цих кольорів, то ми побачимо, що жовтий колір означав активний, сонячний початок та божественну енергію життя, а синій - спокій, все земне і матеріальне.
Відповідь стає очевидною, адже дух повинен бути на матерією. Чи не так?

четвер, серпня 2

Ними пишається рідний край!

10 січня 2019 року Запорізька область буде святкувати ювілей - 80 років з дня утворення. Наша бібліотека разом з іншими орагнізацями нашого міста проведе низку заходів до цієї дати.
Перший захід, який відбувся на літньому майданчику на проспекті Маяковського, було присвячено видатним діячам нашого міста. Ми підготували Біографічний огляд "Ними пишається рідний край!


В історії нашого міста є і видатні події, і славетні імена. Познайомтеся з найяскравішими із них. 
Найбільш оповитим легендами і тайною можна назвати ім'я Дмитра "Байди" Івановича Вишневецького. Саме його вважають засновником першої фортеці на острові Хортиця, яка стала прототипом Запорозької Січі. Вишневецького було обрано козаками гетманом першого Запорозького війська. Яскравим було життя Байди Вишневецького і трагічною доля. Український магнат на Волині, князь гербу Корибут з династії Гедиміновичів,  козацький ватажок, гетьман, урядник Королівства Польського (староста канівський і черкаський), власник маєтків у містечку Вишнівець Крем'янецького повіту своє життя присвятив військовій діяльності і приклав багато сил для обороні України від татарської агресії. Ради цього він навіть віддав своє життя. Завдяки зраді польських  бояр Вишневецький потрапив у полон до османів і був жорстоко страчений у Стамбулі. Очевидці його смерті оповідали, що нібито султан наказав підвісити Байду на гачку за ребро і примущував його зректися хрестиянської віри і перейти у мусульманську та пропонував одружитися зі своєю донькою, але навіть під час лютих катувань Вишневецький не зрікався віри і Батьківщини і продовжував кепкувати над турками. Вражені такою силою духу турецьки воякі після страти гетьмана вирізали його серце і з'їли, вважаючи, що так вони отримають його силу духу і міць.
Можливо це лише легенда і образ Байди - то зібраний образ запорозького козака, захисника України. Погляди істориків не однозначні, але ім'я Байди Вишневецького закарбовано тепер у скрижалях історії. Про нього складено пісню "Дума про козака Байду", на його честь названо острів, якій знаходиться у руслі старого Дніпра.